Ігрова технологія НУШ

Використання ігрових технологій в навчально-виховному процесі

Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрова форма занять   створюю  за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Проведення ігор   практикую  систематично на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій,  поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання  кмітливості, самостійності, наполегливості.

Перед  проведенням ігор з дітьми   доступно викладаю сюжет, розподіляю  ролі, ставлю  перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла,   ускладнюю завдання, змінюю її. Готуючись до заняття,    чітко продумую послідовність  ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

Плануючи організацію ігрової діяльності на уроці, визначаю навчальну, розвивальну і виховну мету, кожна  з яких спрямована на розв’язання завдань, визначених програмовими вимогами для учнів початкової школи.

На уроках української мови учні з великим задоволенням грають у мовні розвиваючі ігри.

При ігровій діяльності дитина спостерігає, порівнює, зіставляє, класифікує предмети, проводить доступний їй аналіз і синтез, узагальнює, а всі ці здібності розвивають креативну особистість. Креативна особистість – це творчо розвинена дитина, яка потім використовує ці знання на практиці, здатна за власною ініціативою реалізувати свій потенціал. Це потребує іншого підходу вчителя до своїх учнів, створення креативного середовища.

На уроках  з української мови використовую такі розвиваючі ігри: «Конструктор»; «В зоопарку»; «Допоможи сонечку»; «Яке дерево загубило листочок» та багато інших

На уроках математики учням подобаються такі ігри «Катання на хмаринках»; «Шифрувальники»; «Футболісти», та інші.

На уроках з природознавства діти грають в такі ігри: «Космічний політ»; «Знайди серед тварин звірів»; «Жива та нежива природа»; «Лікарські рослини». Також  із великим задоволенням використовую на уроках кросворди, вікторини.

На уроках читання я вважаю, є доцільним використовувати такі методики, як інсценування казок, ляльковий театр, пантоміма, драматична розповідь.

Також на цих уроках мої учні полюбляють ігри для розвитку швидкості техніки читання. Так, зокрема, я використовую гру «Кішка та мишка». Перший учень – мишка. Він розпочинає гру, а кішка повинна почати гру після того, як учень прочитає перше речення і наздогнати мишку. Дуже подобається дітям гра «Розвідники». Я її використовую для розвитку уваги при читанні тексту.

Також ефективно використовувати усну народну творчість – найцінніше невичерпне джерело, завдяки якому активізується пізнавальна діяльність дітей, збагачується словниковий запас, формується самостійне мислення, розвиваються творчі здібності, спостережливість інтерес до рідного слова. Загадка – це досить поширений жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки. Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках української та інших мов, математики, предметів природничого циклу, а також проводити інтегровані уроки. Крім народних загадок, можна використати немало авторських загадок, що відображають явища природи, предмети побуту, техніки та ін..

І ще одною, з можливих цікавих пізнавальних ігор, являється казка (метод сторітелінг).  Казки використовують з метою розвитку уяви. Гра називається «Продовж казку». Дітям пропонується ніби-то незавершена казка, для якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має можливість казку закінчити по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює та розвиває творче мислення і уяву.

В.О.Сухомлинський радив педагогам якомога більше використовувати казку в роботі з молодшими школярами. Він рекомендував використовувати казку для словотворчості дітей. Процес навчання мусить давати школяреві якомога більше позитивних емоцій. Розумова діяльність буде цікавою лише тоді, коли є радість.

Використання ігрових технологій 

(з власного досвіду)

Проблема реформування сучасної освіти полягає в необхідності в процесі навчання та виховання формувати самостійну, ініціативну, вдумливу особистість через впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх часів. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі педагоги спрямовують свою роботу на активізацію та інтенсифікацію навчального процессу. Саме тому доцільно ігрову діяльність використовувати в наступних випадках:

- в якості самостійних технологій для освоєння поняття, теми і навіть розділу навчального предмета;
- як елементи (іноді досить істотні) інноваційної технології;
- в якості цілого уроку або його частини (введення, пояснення нового матеріалу, закріплення вивченої теми, вправи на засвоєння пройденого матеріалу, методи контролю отриманих знань);
- як технології позакласної роботи.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. Суттєвою ознакою педагогічної гри являється чітко поставлена мета навчання з передбачуваним педагогічним результатом, які характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.

Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які спрямовані на спонукання та стимулювання учнів до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій на уроках в початковій школі відбувається за такими основними напрямками:

• дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрової задачі;

·       навчальна діяльність підлягає завчасно встановленим і обговореним правилам гри;

·       навчальний матеріал використовується в якості сутності гри(як ігровий матеріал).

У навчальну діяльність вводиться елемент змагання, що переводить дидактичну задачу в ігрову; успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом.

Сутність інноваційного аспекту полягає в гармонійному поєднанні навчальної та ігрової діяльності молодших школярів.

Реалізація ігрових технологій дозволяє підвищити якість педагогічного процесу, рівень навчальних досягнень, забезпечує комфортність учнів на уроці, передбачає емоційну задоволеність від процесу навчання.

Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрову форму занять вчитель створює за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри і навчання залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.

В першу чергу варто розділити ігри по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.

За характером педагогічного процесу виділяються такі групи ігор:
а) навчальні, тренувальні, контролюючі та узагальнюючі;
б) пізнавальні, виховні, розвиваючі;
в) репродуктивні, продуктивні, творчі;
г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.

Широка типологія педагогічних ігор за характером ігрової методики. Зазначимо лише найважливіші з вживаних типів: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри-драматизації. За предметної області виділяються ігри з усіх шкільних дисциплін.
І, нарешті, специфіку ігрової технології в значній мірі визначає ігрове середовище: розрізняють ігри з предметами і без предметів, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп'ютерні а також з різними засобами пересування.

Гра настільки природна дітям, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю, зачаровані видовищністю, перебігом дій, можливістю рухатися, мати успіх серед ровесників. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам'ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

Ігрові елементи дають змогу зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається. Більш ніж у будь – якій іншій діяльності, в колективній грі виявляються особливі якості кожного, формуються стосунки з ровесниками.

Дійовим засобом залучення учнів до навчальної діяльності, до одержання радості від пізнання є навчальна гра. Саме вона має велике значення в задоволенні людської потреби пізнання світу, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування .

Найважливішою умовою є навчально-виховне ставлення вчителя до дітей, що виражається за допомогою ігрових прийомів. Його можна назвати ігровою позицією педагога. Отже, цінність гри в освітньому процес початкової школи здебільшого забезпечується і підтримується грамотно побудованою стратегією та тактикою діяльності вчителя початкових класів. Ігрова діяльність добре поєднується із "серйозним навчанням", слугує начебто першим поштовхом для подальшої самостійної діяльності. Мета введення ігрового навчання полягає у тому, щоб навчальний процес відбувався за умови оновленої, постійної, активної взаємодії учнів та вчителя.

Варто зауважити, що гра має зберегти свій навчальний характер і не перетворитися у своєрідну "виставу". До використання навчальної гри потрібно підходити дуже вдумливо, обережно. Ігри доречні й ефективні не на всіх заняттях. Найбільш продуктивні вони на уроках узагальнення отриманих знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Саме на цих заняттях навчальні ігри потрапляють на благодатний грунт знань, отриманих учнями під час вивчення теми. Дидактична гра - не самоціль на уроці, а засіб навчання і виховання. Гру не можна плутати із забавою, не слід розглядати її як діяльність, що надає задоволення. На дидактичну гру потрібно дивитися як на вид творчої діяльності у тісному зв'язку з іншими видами навчальної роботи . Якщо спочатку учень може зацікавитися лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний із нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто готуватися до участі в грі. Саме за допомогою гри розв'язується багато перспективних і поточних завдань початкового навчання. Інтелектуально-пізнавальні ігри не суперечать серйозності та глибині змісту освітньої діяльності, завдяки їм діти якнайкраще застовують важливі для них знання, переходять від репродуктивного рівня активності через пошуковий до творчого .

Важливо створювати під час ігрової діяльності на уроці ситуації успіху, бо це - єдине джерело внутрішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися  за сучасних умов. Завдяки грі школярі вчаться виборювати перемогу, прагнуть до успіху, концентрують волю, досягають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу власного зростання й усвідомлюють потребу самовдосконалення. Гра неможлива без емоцій. У своїй ігровій діяльності дитина відтворює ті об'єкти, події, які торкаються її почуттів, привертають увагу, тобто емоційно захоплюють. Активність діяльності мислення та уяви, їх зв'язок з емоціями сприяють виникненню яскравих образів, ситуацій, які дитина реалізує в грі. Під час проведення дидактичних ігор слід створювати і підтримувати у дітей особливий, ігровий, емоційний стан. Поряд із задоволенням, радістю та гордістю діти можуть відчувати іноді почуття образи, засмученості, тому в ході гри дуже важливо коректно, але наполегливо виправляти їхні помилки, за необхідності делікатно підтримувати дисципліну, не допускати суперечок та грубості, поступово виховуючи у дітей витримку, почуття справедливості, товариства та взаємовиручки, наполегливості у досягненні мети.

Слід також не забувати, що засобами ігротехніки удосконалюється й мовлення учнів. Адже ця форма є найемоційнішою з-поміж усіх інших форм здобуття знань, а оскільки мовлення невіддільно пов'язане з інтелектуально-емоційною сферою кожної особистості, гра сприятиме глибшому засвоєнню української мови, створюватиме прекрасні можливості для розширення й пожвавлення мовної практики молодших школярів.

Ще однією важливою якістю ігрового навчання є його оздоровчі можливості. Психологи вважають, що діти молодшого шкільного віку сьогодення характеризуються підвищеною дратівливістю, емоційністю, агресивністю, досить швидкою стомлюваністю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. У зв'язку з цим я пропоную спрямувати гру як метод організації освітнього процесу на оздоровчі її можливості, що адаптує молодших школярів до нового режиму психофізичної активності, регуляції і нормування їх інтелектуального, емоційного і фізичного навантаження, зберігає і зміцнює здоров'я, а також допомагає упереджувати та долати недоліки у фізичному розвитку.

Отже, гра не тільки вчить і розвиває дитину, вона ще й лікує. Як проста емоційна розвага, вона має велике значення для відновлення психічних сил дитини після будь-якої напруженої діяльності. Виходячи з вищезазначеного, підсумовуємо:

 — дидактична гра — це засіб навчання і виховання;

— ігрова діяльність добре поєднується із "серйозним навчанням";

— під час ігрової діяльності на уроці створюються ситуації успіху;

— за допомогою гри удосконалюється мовлення учнів;

— гра викликає цікавість, позитивні емоції, що створює позитивну атмосферу на уроці;

— гра має здоров'язбережувальний вплив.

Гра — єдиний вид діяльності, в якому процесові надається більше значення, ніж результату. Мотив гри полягає в самому процесі, який слугує результатом, а результат - проміжною ланкою процесу. Відповідно до психолого-фізіологічних особливостей свого віку молодші школярі постійно відчувають потребу в грі, ігровому спілкуванні.

Особливість навчальної гри як форми навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, бо не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Тому позитивне ставлення вчителя до ігрової діяльності збереже цінність гри в освітньому процесі навчальної школи, приведе до позитивних результатів у навчально-виховному процесі.

Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор:

1. Не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему.

2. Недоцільно впроваджувати ігри на заліках і іспитах, якщо вони не використовувалися в ході навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.